Надія Хаєцька

Я боявся, що розмова перейде до маленьких сірих клітинок, але, дякувати Богу, обійшлося.

Гадаю, усі ми трохи грубі, коли нам погано.

Завжди страшніше, коли людина, що зазвичай кричить, говорить тихо.

Мию руки, розмірковуючи про те, що цей поганий день міг би стати ще гіршим. Здається, що якоїсь миті все погане просто вичерпується

доброта не має кордонів.

Я завжди вважала, що божевілля – це темне, гірке почуття, але те, що повністю тебе огортає, воно немов п’янить.

Для письменника з Півдня немає складнішої теми, ніж приязнь між чорною та білою людиною у нерівноправному світі ­сегрегації. Через нечесність, на якій базується суспільство, кожне почуття стає підозрілим. Неможливо розрізнити, чи те почуття двох людей було щирим, чи то був вияв жалю, чи звичайний прагматизм.

Ми лише дві різні групи людей. Небагато нас розділяє. Не так багато, як я гадала.

Я вірю, мсьє, у відданість — друзям, сім’ї й походженню.

П’ята година ранку – незручний час для початку поїздки потягом.