Іван Багряний

Буває так, що можна вчорашній день догнати. Але це буває лише в таких нетрищах, де немає календарів, де людина зрештою сама календар встановлює по своїй здібності та й з конечності, де година чи день не відіграє ніякої ролі, де більше аніж деінде пасує ота примовка:
"Все ніщо в порівнянні з вічністю!"

— Так Одеса-мама...
— А Владивосток — помийна яма..

— Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючиї Та з розпукою крізь стиснені щелепи:

— Жить!

— Відплатить!!.

...Або вмерти.

і виростали крила у тих, хто був заломився вже зовсім.

"Як часто само життя створює каламбури, такі, яких і не вигадаєш!..

— Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!

«Будеш проклятий, милий синочку,

Як зігнеш себе, мов билиночку!

І спина тобі нехай скорчиться!

І чоло твоє нехай зморщиться!..»

Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком…

Ті теж добре вивчені, але цей у них — ватаг, без нього вони, як москалі без генерала.

Вже розвиднилось. Було тихо.
А дівчина щось марила у сні, посміхаючись. Якийсь дивний сон блукав під її повіками, ворушив бровою, розпалив і розімкнув трішечки гарячі уста... Григорій дивився на ті уста і боровся сам із собою. Йому хотілося поцілувати її. Нишком. Так, як мати цілує сонну дитину. Раз лише. Вона не почує. І він, як злодій, дослухаючись до її дихання, тихенько-тихенько поцілував... Раз лише.