Король шрамів

Жінки не люблять, щоб їх спокушали. Їм хочеться, щоб на них дивилися і слухали.

Не можна перейматися тим, що було чи буде, тим, що вже втрачено чи, можливо, вдасться здобути. Існує лише поточна мить.

маячню.
— Він любив Равку, — повторила дівчина. — А що таке Равка? Хто це — Равка?
— Ми всі. Від селянина до принца.

Втрачена віра — це коріння дерев у загубленому лісі, що чекають, коли знову зацвітуть.

«Прощавай, Матаясе».
Ніхто не відповів. Вона залишилася в тиші сама.

— Ніколаї, — повторила дівчина. — Я розгніваюся, якщо ти спробуєш мене з’їсти. А ти знаєш, що буває, коли я скаженію.

— Ре’б Равка! — закричали вони. — Король рєзні! — «Син Равки! Король шрамів!»

— Ще щось?
— Це Равка, крихітко, — нагадала Зоя. — Тут завжди є ще щось погане.

Погані новини з Фієрди, — повідомила Тамар. — Вони готують наступ на Равку. Можливо, за тиждень чи місяць, але війни не уникнути.

Ніколаї забрав у неї ключ, відчуваючи його вагу на долоні. Метал нагрівся від дівочої шкіри. Хлопець сумував не за їхнім вечірнім ритуалом, а за приводом побазікати з Назяленскі щовечора та щоранку. А тепер, схоже, такої нагоди більше не випаде