Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає

люди народжуються щасливими, всі до єдиного — подивіться на дітей. Діти щасливі. Вони не володіють матеріальними благами, не переймаються індексами соціальності, рівня та якості життя, для радості їм вистачає всього, поки поряд із ними їхні люблячі батьки. Чого у них вдосталь, так це любові: вони люблять світ, повний незвіданого, люблять себе, інших, «люблять, щоб їх любили»

Ніхто не співчуває тим, хто нещасний через власну непомірність.

Хіба є кому яке діло до того, як у тебе все кепсько? Нікому нема діла. Тому в тебе все добре — коли питають.

Найбільша проблема — коли щось іде аж надто добре.

Ніхто не здатен взяти й визнати, що його життя рутинне, звичне та зосереджене на процесах.

Потрібно подумати про те, що нові проекти вже стукають у двері, а старі завершені настільки добре, наскільки можливо.

Якщо братися за вишукані та важливі проекти, еґо визначатиме себе відповідно до них і ростиме.

Нещасливі обставини — гарна відмовка. Ти б вивчився на маґістра уже давним-давно, але твоя бабуся захворіла.

Людина живе не тільки процесами. Але суспільство не дозволяє надто дивних проектів. Вигадка — то з другої опери.

Людині неодмінно весь час потрібно щось іще, краще від того, що є тут і зараз.