Все те незриме світло
- Objavljeno prvi puta
- 2018
- Godina izdanja
- 2018
- Izdavač
- Glagoslav Distribution
Dojmovi
- b4869487749je podijelio/la dojamprije 2 godine
👍Vrijedna čitanja💧RomantičnoДивовижна історія. Про зруйновані життя, про війну, яка ніколи нічого доброго не принесла. Про силу і слабкість духу. Як незряча дівчинка сильніша духом за німецького солдата, який був дуже розумний, але побоявся піти проти системи. Важко читається через події в Україні, але читати такі твори треба.
- Daria Herasymenkoje podijelio/la dojamprije 8 mjeseci
👍Vrijedna čitanja🔮Složena💡Poučna🎯Zdrav🐼Lagano štivo💧RomantičnoСпочатку подивилась серіал , а потім знайшла книжку і прочитала. Може трошки не співпадають . Але щодо книги , то просто фантастична ! Дуже цікава історія ! Рекомендую до прочитання всiм , хто не читав ! 😊 Думаю , що багатьом сподобається ! 😊
- Mykola Vyshniakovje podijelio/la dojamprije 7 mjeseci
👍Vrijedna čitanja🔮SloženaВажка робота на яку автор, ніби дивиться зі сторони не розділяючи сторони на агресора та жертва, де жалю автора вистачає на всіх — і на потерпілих, і на тих що лише виконують наказ. Роман про тяготи війни, про сприйняття різних думок, про те що покарання стане на всіх (навіть якщо ви були проти суцільної агресії), про вміння прощати і про почуття провини яке обовʼязково чекає тих, хто збирається жити ще довго за злочини минулого.
І це аж ніяк не сентиментальний роман про німця з француженкою , які захищають один камінчик
Citati
- sokirkomje citiralaprije 2 godine
що буде, коли кинути жабу в каструлю з холодною водою, а тоді повільно закип’ятити? Знаєте, що тоді буде? — Марі-Лор чекає відповіді. Картопля парує. — Жаба звариться. - Natalia Remizovaje citiraoprije 4 godine
Часом безпечнішого місця за око бурі не знайти. - kallistoje citiraoprije 5 godina
«Уявіть собі вуглину, що горить у печі у вас удома. Бачите її, діти? Цей шматок вугілля колись був зеленою рослиною, папороттю або очеретом, що ріс мільйон років тому, чи, може, два мільйони років, чи сто мільйонів років тому. Ви можете собі уявити сто мільйонів років? Усе своє життя щоліта листя цієї рослини вбирало в себе стільки світла, скільки могло, й перетворювало енергію сонця на поживу для себе. У кору, гілочки, у стебла. Бо рослини живляться світлом, майже так само, як ми вживаємо їжу. Але потім рослина померла й, певно, упала у воду, згнила й стала торфом, а торф лежав у землі роки й роки, мільйони яких минали, мов місяць, а десятиліття чи, може, навіть усі ваші життя пролітали як мить, як клацання пальців. І от урешті торф висох і перетворився на камінь, і хтось його викопав, і вугляр приніс його до вас додому, й, може, ви самі донесли його до печі, й тепер те сонячне світло — сонячне світло, якому сто мільйонів років, — сьогодні ввечері зігріває ваш дім…»
