Історія Лізі

Він казав, що для нього написати книжку означало те саме, що знайти яскраву, кольорову нитку в траві, а потім іти за нею туди, куди вона тебе приведе. Іноді ця нитка уривається й залишає тебе ні з чим. Але іноді — якщо тобі поталанить, якщо ти сміливий і наполегливий, — вона приведе тебе до скарбу. І цей скарб — не гроші, які ти одержиш за свою книжку. Цей скарб — сама книжка.

Лізі зразка 1988 року дуже стомлена

Мені так жарко, будь ласка, дай мені льоду (I’m so hot, please give me ice): «Музика в багажнику» Майкла Коннелі (Trunk Music, by Michael Connelli).
Всмоктувальна піч (Suck-oven): «Холодна юшка для собак» Стівена Добінса (Cold Dog Soup, by Stephen Dobbins).
Свята солодка мати (Sweetmother): «Літні камені» Доу Мосмена (The Stones of Summer, by Dow Mossman).
Пафко біля стіни (Pafko at the wall): «Злочинний світ» Дона Делілло (Underworld, by Don DeLillo).
Гірше — попереду (Worse things waiting): Назва збірки оповідань Менлі Вейда Велмана (Manley Wade Wellman).
Ніхто не любить клоуна опівночі (No one loves a clown at midnight): Лон Чейні (Lon Chaney).

Це озеро, до якого всі ми приходимо пити, плавати й ловити з берега невеличку рибу; це також озеро, на яке певні сміливі душі випливають у своїх благеньких човниках слідом за великими кораблями. Це озеро життя, це чаша уяви, і вона думає, що різні люди мають його різні версії лише з двома спільними для всіх ознаками: воно завжди має милю завглибшки і перебуває в Зачарованому Лісі й воно завжди є озером смутку.

радісні й веселі, закрутилися вони у шлюбній каруселі

зберігати спокій; що іноді найліпше просто стулити свою вічно роззявлену пельку й чекати, чекати, чекати.

Потім, замість сказати їй, що поки ми живемо, доти існує й надія, або порекомендувати їй закритися від усіх прикростей життя парасолькою сміху, або що найчорніша темрява буває перед самим світанком, або ще якісь дурниці подібного зразка, вона просто обняла її. Бо іноді тільки в обіймах ближнього знаходимо ми бодай якусь розраду. Це було однією з тих істин, яких вона навчила чоловіка, чиє прізвище взяла за своє власне, — а саме, що іноді найліпше просто

на все свій час — час на те, щоб сіяти, час на те, щоб жати, час на те, щоб зав’язувати, й так само час на те, щоб розв’язувати, атож, на все свій час

то чому ж їй тепер так хочеться плакати?