Необхідні речі

брехня – це і є головний товар на продаж у містера Ґонта

Вони залибилися ідентичними збаламученими посмішками. Джордж Т. Нельсон зробив нерішучий крок на сходинку вгору до Френка, Френк зробив нерішучий крок на сходинку вниз до Джорджа. За мить вони вже могли б обійматись, а сварка була б затьмарена тими двома маленькими порухами вічності… а тоді будівля муніципалітету злетіла в повітря з ревом, що ніби розколов світ надвоє, розпорошуючи обох на місці.

Алан раптом пригадав іще дещо. Бабуся говорила йому, коли був малим: «Голос диявола слухати приємно».

Киплячи від люті, Френк Джуетт опустився до дитячої реакції на таке обурливе й зухвале заперечення.
– Не пизди, бо дам пизди!
– Сцикло! – кмітливо відповів Джордж Т. Нельсон. – Сцикунець! Папуговбивця!
– Шантажист!
– Псих! Ствол сховай, псих! Давай чесно битися!

Фальшива банка з сумішшю горіхів “ Жуй-смакуй” , а всередині зелена змія – гофрований папір, обгорнутий навколо пружини. І коли він приніс цю штуку тобі, світячись очима, з великою дурнуватою усмішкою на обличчі, ти сказав йому покласти ту дурноту на місце, правда? І коли його обличчя поникло, ти вдав, що не помітив, ти сказав йому… давай подивимося. ЩО ти йому сказав?»
– Що у дурня гроші недовго в кишені лежать, – похмуро промовив Алан. Він крутив банку в руках, розглядав її, пригадуючи обличчя Тодда. – Ось що я йому сказав.

«Чому ви так мене називаєте, тітко Евві? Скажіть, я вас прошу, ви мене не впізнаєте?»
«Усе працюватиме, гарантовано. Єдине, що не гарантовано, це те, чи працюватимете після розпродажу ви.

«Ви про що? Чому ви мене лякаєте?»
«Воно змінює місцеперебування твого артриту, міс Два Імені: замість рук хвороба уражає серце».
«Ні!»
«Так».
«Ні! Ні! НІ!»
«Так. Ще й як. І також душу. Але гордість твоя залишиться. Це все, що в тебе залишиться, хоч щось. А хіба не має жінка права на власну гордість? Коли більше нічого не залишиться – серця, душі, навіть коханого, – вона буде з тобою, маленька міс Поллі Фриско, правда?

і ніколи, навіть у найтемнішу ніч, не дозволяла собі й уявляти, що більшість із тих ран вона заподіяла собі самотужки.

– Нормально так веселимося нині, нє, тату?
Бастер з подивом визнав, що так і є. Його депресія після того, як Міртл… після того, як із Міртл стався нещасний випадок… тепер, здавалося, була багато років тому.

Він усе одно бачив вудку «Бейзен», сперту на стіну біля дверей, які вели на кухню. Йому так хотілося ту вудку, і він думав, що отримав її так задешево, але врешті-решт ціна виявилася високою. Надто високою для Норріса.