Де ж ти дівся, світе мій прекрасний

Я маю на увазі, що вболівання за героїв книжки — це форма бажання, яке має об’єкт, але не має суб’єкта, таке собі бажання без бажання; я не від інших хочу чогось для себе, а хочу чогось для інших, як для себе.

вірять у Бога — як у глибинний принцип добра й любові, закладений в усьому. Чинити добро, незалежно від винагороди, незалежно від власних інтересів, незалежно від того, чи хтось дивиться, чи хтось дізнається

прочитавши мої романи, знає мене особисто — і справді ліпше за мене знає, що найкраще для мого життя. І це нормально! Нормально, коли людина не тільки приватно собі думає такі химерні речі, а й публічно висловлює їх, у результаті отримуючи позитивні відгуки й увагу. Вона уявлення не має, хто вона, і в цьому невеликому, обмеженому аспекті справді є безумною, оскільки навколо неї всі такі самі безумці. Вони справді не можуть відрізнити когось, про кого чули, від того, з

Час розчиняється в густому темному тумані

Все-таки краще щось любити, ніж нічого, краще любити когось, ніж нікого, і я тут, живу на світі, ні хвилини не бажаючи не жити.

а разом з тим знижується і якість доступного нам естетичного досвіду. Сучасний роман (за рідкісними винятками) неактуальний; мейнстримове кіно — це кошмарна сімейна порнографія, яка фінансується автомобільними компаніями й Міністерством оборони США; візуальне мистецтво — це насамперед ринок того, що можуть купувати собі олігархи. За цих обставин важко не відчути, що сучасне життя погано порівнюється з колишніми способами життя, які стали для нас утіленням чогось більш вагомого

хімію, нерішучість і, можливо, також розумову посередність

Мабуть, вони такі в літах і хочуть за тебе дочок заміж видати.

Не можу погодитися з такими негативними культурними стереотипами щодо жінок середнього віку. З будь-якої демографічної точки зору, мені вони подобаються найдужче.

А молоді чим тобі не догодили?

Ну, вони трохи такі…

Саймон покрутив рукою, намагаючись описати складний характер, непевність, гормональну

Будинок — хаотично великий, він наче має звичку ні з того ні з сього створювати нові й нові, раніше не бачені кімнати

Важко пригадувати, як я намагалася контролювати своє обличчя, удаючи із себе людину, що регулярно контактує з подібними до себе.